Основний зміст та види реабілітації дітей інвалідів

13.01.2014
В чому полягає зміст поняття реабілітації?

Під реабілітацією дітей — інвалідів розуміється система заходів, мета яких — якнайшвидше і найбільш повне відновлення здоров’я хворих і інвалідів і повернення їх до активного життя. Реабілітація хворих та інвалідів являє собою комплексну систему державних, медичних, психологічних, соціально-економічних, педагогічних, виробничих, побутових та інших заходів.

Медична реабілітація спрямована на повне або часткове відновлення або компенсацію тієї чи іншої порушеною або втраченої функції або на уповільнення прогресування захворювання.
Право на безкоштовну медичну реабілітаційну допомогу закріплено законодавствами про охорону здоров’я та працю.
Реабілітація в медицині є початковою ланкою системи загальної реабілітації, бо дитина-інвалід, насамперед, потребує медичної допомоги. По суті, між періодом лікування хворої дитини і періодом його медичної реабілітації, або відновного лікування, немає чіткої межі, оскільки лікування завжди спрямоване на відновлення здоров’я і повернення до навчальної або трудової діяльності, проте заходи з медичної реабілітації починаються в лікарняному закладі після зникнення гострих симптомів захворювання — для цього застосовуються всі види необхідного лікування — хірургічне, терапевтичне, ортопедичне, курортне та ін
Хворий або отримав травму, каліцтво дитина, став інвалідом, отримує не тільки лікування — органи охорони здоров’я та соціального захисту, професійні спілки, органи освіти, вживають необхідних заходів до відновлення його здоров’я, здійснюють комплексні заходи щодо повернення його до активного життя, можливого полегшенню його.

Всі інші форми реабілітації - психологічна, педагогічна, соціально-економічна, професійна, побутова - проводяться поряд з медичною.
  • Психологічна форма реабілітації — це вплив на психічну сферу хворої дитини, на подолання в його свідомості уявлення про марність лікування. Ця форма реабілітації супроводжує весь цикл лікувально-відновних заходів.
  • Педагогічна реабілітація — це заходи виховного характеру, спрямовані на те, щоб хворий дитина опанував необхідними вміннями та навичками з самообслуговування, отримав шкільну освіту. Дуже важливо виробити в дитини психологічну впевненість у власній повноцінності і створити правильну професійну орієнтацію. Підготувати до доступним їм видам діяльності, створити впевненість у тому, що набуті знання в тій чи іншій області виявляться корисними у подальшому працевлаштуванні.
  • Соціально-економічна реабілітація — це цілий комплекс заходів: забезпечення хворого або інваліда необхідним і зручним для нього житлом, що знаходяться поблизу місця навчання, підтримка впевненості хворого або інваліда в тому, що він є корисним членом суспільства; грошове забезпечення хворого або інваліда і його родини шляхом передбачених державою виплат, призначення пенсії і т.п.
  • Професійна реабілітація підлітків-інвалідів передбачає навчання або перенавчання доступним формам праці, забезпечення необхідними індивідуальними технічними пристосуваннями для полегшення користування робочим інструментом, пристосування робочого місця підлітка-інваліда до його функціональних можливостях, організацію для інвалідів спеціальних цехів і підприємств з полегшеними умовами праці і скороченим робочим днем і т.д.
  • У реабілітаційних центрах широко використовується метод трудової терапії, заснований на тонізуючому і активізує вплив праці на психофізіологічну сферу дитини. Тривала бездіяльність розслаблює людину, знижує його енергетичні можливості, а робота підвищує життєвий тонус, будучи природним стимулятором. Небажаний психологічний ефект дає й тривала соціальна ізоляція дитини.

    Велику роль трудова терапія грає при захворюваннях і травмах кістково-суглобового апарату, запобігаючи розвиток стійких анкілозів (нерухомість суглобів).

    Особливе значення трудова терапія придбала при лікуванні психічних хвороб, які часто є причиною тривалої ізоляції хворого дитини від суспільства. Трудова терапія полегшує взаємини між людьми, знімаючи стан напруженості і занепокоєння. Зайнятість, концентрація уваги на виконуваній роботі відволікають пацієнта від його хворобливих переживань.

    Значення трудової активізації для душевнохворих, збереження їх соціальних контактів в ході спільної діяльності так велике, що трудова терапія як вид медичної допомоги раніш усіх була використана в психіатрії. (Крім того, трудова терапія дозволяє придбати певну кваліфікацію.)

    Побутова реабілітація — це надання дитині-інваліду протезів, особистих засобів пересування вдома і на вулиці (спеціальні вело-і мотоколяски, та ін.)

    Останнім часом велике значення надається спортивної реабілітації. Участь у спортивно-реабілітаційних заходах дозволяє дітям долати страх, формувати культуру ставлення до ще більш слабкому, коректувати іноді гіпертрофовані споживчі тенденції і, нарешті, включати дитину в процес самовиховання, придбання навичок вести самостійний спосіб життя, бути достатньо вільним і незалежним.

    Соціальний працівник, який проводить реабілітаційні заходи з дитиною, який отримав інвалідність внаслідок загального захворювання, травми або поранення, повинен використовувати комплекс цих заходів, орієнтуватися на кінцеву мету — відновлення особистого і соціального статусу інваліда — і враховувати метод взаємодії з дитиною, що передбачає:

  • апеляцію до його особистості;
  • різнобічність зусиль, спрямованих на різні сфери життєдіяльності дитини-інваліда та на зміну його ставлення до себе та свого недузі;
  • єдність впливів біологічних (медикаментозне лікування, фізіотерапія і т.д.) і психосоціальних (психотерапія, трудова терапія і ін) факторів;
  • певну послідовність — перехід від одних впливів і заходів до інших.
  • Метою реабілітації повинна бути не тільки ліквідація хворобливих проявів, а й вироблення у них якостей, що допомагають більш оптимально пристосуватися до навколишнього середовища.

    При проведенні реабілітаційних заходів необхідно враховувати психосоціальні фактори, що призводять в ряді випадків до емоційного стресу, зростанню нервово-психічної патології і виникнення так званих психосоматичних захворювань, а часто — прояву девіантної поведінки. Біологічні, соціальні та психологічні фактори, взаємно переплітаються на різних етапах адаптації дитини до умов життєзабезпечення.

    При розробці реабілітаційних заходів необхідно враховувати як медичний діагноз, так і особливості особистості в соціальному середовищі. Цим, зокрема, пояснюється необхідність залучення до роботи з дітьми-інвалідами соціальних працівників та психологів у самій системі охорони здоров’я, бо межа між профілактикою, лікуванням та реабілітацією досить умовна і існує для зручності розробки заходів. Тим не менш, реабілітація відрізняється від звичайного лікування тим, що передбачає вироблення спільними зусиллями соціального працівника, медичного психолога і лікаря, з одного боку та дитини і його оточення (у першу чергу сімейного) — з іншого боку, якостей, що допомагають оптимальному пристосуванню дитини до соціальному середовищі. Лікування в даній ситуації — це процес, більше впливає на організм, на даний, а реабілітація більше адресується особистості і як би спрямована в майбутнє.

    Завдання реабілітації, а також її форми і методи змінюються залежно від етапу.
    Якщо завдання першого етапу — відновного — профілактика дефекту, госпіталізація, установлення інвалідності, то завдання наступних етапів — пристосування індивідуума до життя і праці, його побутове і подальше трудове влаштування, створення сприятливої психологічної та соціальної мікросередовища. Форми впливу при цьому різноманітні — від активного початкового біологічного лікування до «лікування середовищем», психотерапії, лікування зайнятістю, роль яких зростає на наступних етапах. Форми і методи реабілітації залежать від тяжкості захворювання або травми, особливості клінічної симптоматики особливостей особистості хворого і соціальних умов.

    Таким чином, необхідно враховувати, що реабілітація - це не просто оптимізація лікування, а комплекс заходів, спрямованих не тільки на саму дитину, але і на його оточення в першу чергу на його родину. У цьому зв'язку важливе значення для реабілітаційної програми мають групова (психо) терапія, сімейна терапія, трудова терапія і терапія середовищем. Терапія як певна форма втручання (інтервенції) в інтересах дитини може бути розглянута як метод лікування, що впливає на психічні і соматичні функції організму; як метод впливу, пов'язаний з навчанням і професійною орієнтацією; як інструмент соціального контролю; як засіб комунікації.

    У процесі реабілітації відбувається зміна орієнтації — від медичної моделі (установка на хворобу) до антропоцентричної (установка на зв’язок індивіда із соціальним середовищем). У відповідності з цими моделями і вирішується, ким і якими засобами, а також в рамках яких державних установ і громадських структур повинна здійснюватися терапія.